valery_drotenko

Не думаю, що я першим це пишу, однак, лекція Тищенка має ефекти бомби, оскільки, розгромно обґрунтовує на підставі багатих топонімічних, лінгвістичних та генетичних даних зовсім іншу історію дохристиянської Русі, ніж традиційно прийнято вважати. І чіпляються тут уже не лише інтереси «пєрвопрєстольних» істориків, а й спонукають до ревізії історію низки інших країн, котрі «ні при чому» до наших (тобто, українських) намагань де-фальшувати «нашарування» (називатимемо речі власними іменами) брехні, котра масово засіялася у велико-російській історіографії на замовлення Катерини II-ї.

Так, в усіх джерелах, що стосуються Арабо-Хозарської війни (періоду Омейядського халіфату), зазначається, що вона велася на кавказько-каспійському театрі, і жодних натяків про якусь діяльність на території сучасної України. Тим не менш, під час своєї лекції, пан професор Тищенко навів низку ґрунтовних доказів того, що існував і «український» театр бойових дій, не кажучи вже про регулярне плюндрування наших земель і масовий забір у рабство людей звідси.

Топонімія «натякає», що Омейяди таки лишили власний слід в Україні, про що можна було б придбати відповідну публікацію «Сівера і Арабський халіфат» (вгадайте, чийого авторства), якби її не розмели (коли буде наступний завіз, наразі невідомо).

Особисто для мене «стало на місце» дещо інше, у зв’язку з моєю попередньою публіцистичною діяльністю: я мав нагоду ознайомитися (побіжно) з історією Балкан в рамках підготовки статей для журналу «Український тиждень»; на жаль, одна зі статей (до 20-річчя здобуття незалежності Македонією) так і не вийшла (можливо, колись вийде). До неї я перегорнув до дідька матеріалу – як прямого відношення до теми, так і менш релевантного, до чого «спонукає» не лише природня цікавість чи відповідальне відношення до поставленого завдання, а і форматні обмеження «Тижня»:  у максимум 15 тис. знаків має бути уміщено все – і вступ, і деякі цікаві факти, і інфографіка зі світлинами, при цьому, ніхто не знімає з вас відповідальності за донесення основної ідеї. Таким чином, формат дисциплінує – не «розлийся водою» і подавай, по суті, сухий виварок-висновок із дослідженого матеріалу, але так, щоб це ще й хтось хотів читати.

Хто трохи знається на балканські тематиці, зрозуміє, що тамтешня специфіка полягає у тому, що її до пуття так ніхто і не осягнув, бо якби «осягнули», то вже б знайшли рецепти для виходу з ситуації, котру коротко можна охарактеризувати так: «безтолкові» з точки зору Заходу країни, з не настільки вже й численним населенням, однак стратегічного значення територією, чиї суспільства важко об’єднуються, де неможливо знайти якийсь сталий громадський чи політичний консенсус, і через які Європу не раз було втягнуто у війну, а остання європейська фінансова криза теж не обійшлася без балканського до неї внеску.

Окрім вищеозначеної «характеристики», країни мають ще багато чого спільного; зокрема, варто говорити про такий собі Sprachbund, до якого входять мови 4-х різних груп, однак, у всіх них, більше чи менше, представлені специфічні для Балкан граматичні конструкції, а також чисто балканські лексеми, походження яких важко приписати тій чи іншій групі, не кажучи вже про численні взаємні запозичення. При цьому, чимало етнографів та лінгвістів сходяться у припущенні, що основу населення (до елліністичної, римської, слов’янської та, наостанок, тюркської міграції) складають т.зв. іллірійці, найпрямішими нащадками котрих є, скоріш за все, албанці; відповідно, прото-балканською мовою, була мова цих іліриків, яких потім уже було, відповідно, елінізовано, романізовано чи слов’янізовано.

Однак, албанці генетично суттєво вирізняються на тлі оточуючих їх слов’ян, греків та романців (ароманів, тощо). Розгадка (можливо) – у обстоюваній Костянтином Тищенком версії тривалої присутності Омейядів у Південно-Східній Європі, що підтверджується результатами генетичних досліджень: концентрація «марокканської» гаплогрупи (todo – буде наведено карту і точне означення гаплогрупи) доходить до 30% (найвищої позначки) саме у Албанії, спадаючи далі аж до кількох відсотків, наприклад, на території України на Росії, а більш високий показник вмісту цієї гаплогрупи фіксується вже власне у країнах Магрибу.

За підставою Тищенка, Омейядам вдалося «проробити» транспортний коридор як на Північ – до Моравії (до речі, назва теж має пряме відношення маврів), так і на Схід – аж до сучасної Росії саме використовуючи албанський порт (сучасний Шкодер): вже звідти сушею простували далі їхні каравани за товаром (в т.ч. рабами).

Прикметно, що у публічно доступній офіційній історії Албанії жодним чином не згадується цей період, тож, можливо, на нас чекає ще багато дебатів і звинувачень у профанації з боку фахівців з історії Албанії. Однак, генетичний евіденс, схоже, неспростовний.

Цікаво було б копнути глибше і знайти лінгвістичне тому підтвердження. Тільки для цього потрібно (всього-навсього) знати арабську та (навряд чи інакше комусь тут потрібну) албанську. :)

See also: "Сіверщина в історії України"

У данській секції доповіді-лекції нашого вельмишановного пана професора Тищенка також згадувалося прізвище "Щербак", яке він етимологічно виводив із данської назви місцевості Skærbæk ([´ʃkærbæk], у сучасній шведській вимові – просто [´ʃærbæk], причому, “ʃ” вимовляється як щось між нашим «ш» і «щ», отже, староданська вимова могла бути ближчою до сучасної шведської – на той час скандинавські мови ще не оформилися у окремі данську, норвезьку й шведську).

Така назва досить поширена у Ютландії (див.карту), великий данський етимологічний словник тлумачить «Skærbæk» як комбінацію «skær» 'чистий, ясний' та «bæk» 'струмок', тож, зайве намагатися прив’язатися до котрогось конкретного з 25-и абощо Skærbæk-ів і почати присікуватися, що, мовляв, данці «взяли в обробку» наші території ще задовго до того, як з’являються перші згадки чи офіційно засновано ті чи той Skærbæk (напр.. 1292р.) – перша згадка ще не означає року фактичного заснування; крім того, як відомо, топоніми закріпляються за певними територіями/поселеннями ще з дописемниx часів. Тому не намагатимемося вчепитися за якусь конкретну місцину з наведеного у посиланнях переліку, а зробимо лише висновок, що таке прізвище чи, радше, місцина походження тих чи інших данців (напр., «Niels fra Skærbæk» – «Нільс зі Щербеку»), що їх занесло сюди, було досить поширеним явищем.

Як зазначає стаття «Вікінги на Сході»:

«Those who had not fully established their lives among the local populations of Russia sailed home, where their newly-crystallizing nations became today's Norway, Sweden, Finland and Denmark»

(ті, хто ще не встиг прирости до місцевого населення Русі, відпливли додому…). Тобто, були й ті, що не відпливли, і саме їхніх нащадків ми маємо можливість бачити посеред нас, а з деким – співпрацювати.

1. "Демократизація без декомунізації на Балканах"
2. Жатка й бульдозер: про механізми модернізації Румунії
3. Румунія. Як "задурити" "розумний" ЄС